urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant 3.14159265358979323846… en_pensant 2009-12-14T21:16:31Z urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:20160 2009-12-14T21:16:31Z 2009-12-14T21:16:31Z Знову і знову переконуюсь: друг - це не той, хто співчуватиме тобі в горі, а той, хто щиро радітиме твоєму щастю. Акцент, зауважте, на слові "щиро".<br />Спробуйте провести невеличкий експеримент: подзвоніть найближчим друзям і скажіть, що вас покинув хлопець. Гарантую, що через півгодини принаймні кілька з ваших друзів стоятимуть на порозі вашої квартири з пляшкою мартіні та вигуками "От він сволота!". А тепер проведіть експеримент номер 2: подзвоніть найближчим друзям і скажіть, що вам запропонували суперцікаву роботу із зарплатнею у кілька тисяч грошових одиниць зеленого кольору... І подивіться, хто тоді приїде вас вітати...<br />Але знаєте, в чому прикол??? А прикол у тому, що я нічим не краща. Мені також значно легше "витягувати" друга із лайна, ніж дивитися, як він чи вона спочиває на лаврах. Коротше кажучи, я радію за вас, якщо вважаю, що моє життя все одно ліпше. І я НЕ вірю, що є люди (принаймні серед тих, з ким я знайома), які думають інакше. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:19863 2009-12-12T14:19:17Z 2009-12-12T14:19:17Z Сонце сьогодні якесь просто нереально яскраве. Вся кімната наповнена тепло-помаранчевим м'яким світлом... Шкода, що я не вмію малювати... urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:19593 2009-12-01T23:04:44Z 2009-12-01T23:04:44Z Я натиснула на дзвінок. За товстими дубовими дверима було настільки шумно, що я навіть не почула, як він продзвенів. Двері відчинила моя однокурсниця Маруся. Насправді її звуть Марина, але вона надумала собі, що це настільки банальне ім'я, що значно доцільніше було б представлятися Марусею (насправді вона досить довго обирала між Марусею і Марфою). Але хтось із одногрупників колись зауважив, що ім'я Марфа не пасуватиме до її білявих дредів, сережки у носі та числених дискурсів на тему вільного кохання та вимирання інституту сім'ї. Так народилася Маруся.<br />Вона стояла переді мною у якійсь божевільно-зеленій сукні із абсолютно ідіотською жовтою панамкою на голові. Коли вона простягла руки, щоб мене обійняти, одразу почулося знайоме брязкання її браслетів-ланцюжків-фенечок, які покривали обидві руки від зап'ястя майже до самого ліктя.<br />- З Днем народження! - сказала я, простягуючи Марусі пакунок із трьома книгами, які вона сама напередодні і замовила. За це я її люблю, Марусю, - з нею просто, не треба нічого вигадувати, придумувати, вдавати. Вона все сама розкаже і покаже. Так було з року в рік із її подарунками на усі свята. "Не треба мені ваших парфумів чи тостерів. Я сама скажу, що я хочу і де його можна придбати!" - казала Маруся і зразу ж називала якусь дрібничку, яка б не надто випорожнювала вічно пусту студентську кишеню. Мені вона завжди замовляла книги - сучасну українську літературу або світові новинки. Оскільки ми обидві обожнюємо книги, ми намагалися купляти різних авторів, а потім обмінюватися "чтивом". Маруся завжди робила якісь дивні помітки на полях, причому їй було абсолютно все одно, кому належала книга - мені чи їй. Практично на кожній сторінці книги, прочитаної Марусею, були якісь загадкові знаки, які б навряд чи розшифрував навіть Роберт Ленгдон із "Коду да Вінчі".<br />Маруся взяла пакунок, розвернула його, витягла книги і запищала від радості так, ніби й гадки не мала, що я їй подарую. "Аааааа, дякую! Ти як завжди вгадала! Заходь, пиво в холодильнику, всі вже у кімнаті, тебе чекали!"<br /><br />Гостей було багато. Навіть не багато, а дуже багато! Особисто я знала напевно третину, решта ж були загадкові Марусині друзі із позауніверситетського життя. Побачивши усіх цих дивних людей різного віку та навіть різного кольору шкіри, я усвідомила, наскільки мало я про неї знаю. Маруся, тобто Марина Василенко, студентка, любить читати, має дивну зачіску та одяг із секонд-хенду, обожнює суперечки з викладачами, подорожувала автостопом по Європі, живе у власній трикімнатній квартирі у Києві, яку їй подарував невідомо хто... Що ще додати? Кожних два місяці здає кров, але не любить називати себе донором. Оце фактично і все, що я про неї знала... Решта - то були не факти, а якісь чутки, обривки розмов, голослівні твердження з вуст тих, хто нібито її добре знав. Казали, що вона завагітніла у 16 років, а потім зробила аборт, після якого місяць пробула у лікарні. Хтось розпускав плітки, що вона зустрічалася з сином самого ректора нашого університету. Чула навіть, що Маруся нібито вживає наркотики. Коротше кажучи, Маруся була найзагадковішою та найцікавішою особистістю не тільки на всьому нашому курсі, але й напевно в усьому університеті.<br />- Сідай тут, біля мене, - показала вона на стілець з лівого боку від себе. Маруся ніби відчула наскільки ніяково я почувалася у цій компанії абсолютно незнайомих людей. Крім того, я ще й запізнилася на годину через свою роботу. - Що питимеш? - спитала вона.<br />- Може, сік спочатку? - спробувала я, але побачивши Марусину реакцію, рішуче сказала, - Давай вина!<br /><br />Через півтори години з легкої Марусиної руки я була знайома з усіма: танцювала зі студентом медуніверситету, що приїхав із далекого Конго; потім пішла до карти, що висіла на стіні, шукати Конго; знайшовши нарешті, звідки ж до нас приїхав студент, я вступила в дискусію з якимось бородатим інтелектуалом на тему освіти закордоном; після того допомогла Марусі різати торт; потім спілкувалася з якоюсь дівчинкою, яка займається йогою і тай-чі; згодом вона показала мені кілька вправ, а я намагалася їх повторити, стоячи на Марусиному ліжку; я навіть співала караоке, чого раніше робити не доводилося, і, як виявилось, у мене досить непогано вийшло! Мені було настільки весело і легко на Марусиному святі, що все здавалося природнім та звичайним, навіть те, що мій бородатий інтелектуал цілувався в кутку зі скрипалем симфонічного оркестру. Я не була п'яна, ні. Просто атмосфера була така, що життя здавалось неймовірно радісним і безкінечним. <br />Маруся бігала навколо, танцювала з гостями, грала на гітарі, читала вірші Маяковського та показала нам кілька пародій на декана факультету та Юлію Тимошенко. Я ніколи не бачила її настільки веселою і розкутою! Це була не просто знайома мені Маруся, це був ураган, стрімкий потік, синергія, вир емоцій, гіперактивність... Вона подобалася всім, особливо в такому піднесеному стані. Обвівши кімнату очима, я помітила, що всі погляди прикуті до неї: захоплення, бажання, пристрасть, любов, ніжність, заздрість, опіка... Всі дивилися на Марусю.<br />- Як тобі свято? Сподіваюсь, участь у ньому не зіпсує твій образ відмінниці та супер-пупер старости факультету? - Запитала Маруся, підбігши до мене з двома бокалами якогось дивного напою.<br />- Не зіпсує! Все чудово! - Я обійняла Марусю і легенько потягнула її за білявий дред.<br /><br />Це був її вечір. Маруся просто сяяла! Спілкувалася з усіма, знайомила нас та заводила дискусії революційного спрямування. Маруся була ядром усього цього "броунівського руху" - ми всі крутилися навколо неї і так чи інакше у будь-якій розмові мова заходила про неї. Вона багато пила, але здавалася абсолютно тверезою і розсудливою.<br />- Піду на балкон випалю цигарку! - Сказала Маруся, пробігши повз мене. Я була настільки захоплена компліментами від Марисиного двоюрідного брата, що навіть не звернула увагу на її слова.<br />Через двадцять хвилин гості почали нервуватися - іменинниці ніде не було. Ми обшукали всю квартиру - дивилися навіть у шафах, гадаючи, що вона просто сховалася від нас. Маруся наче пропала. Тільки її дивна жовта панамка лежала на кріслі. "Балкон!" - раптом вигукнула я. Студент із Конго, що стояв найближче до балконних дверей, вискочив туди. Але й там Марусі не було. Я вибігла слідом за ним, глибоко вдихнула холодне зимове повітря і глянула вниз... Там далеко, сімома поверхами нижче, на примерзлій землі, вкритій тонким шаром першого снігу, лежала Маруся... Обличчям до землі, з неприродньо вивернутими руками та без одного черевика. Хтось закричав, хтось викликав швидку і міліцію, хтось заплакав, але чомусь ніхто не здогадався виключити музику. <br /><br />Ми вийшли на вулицю. Усі. 58 гостей, як потім сказав міліціонер. Нас про щось питали. Скільки вона випила? Чи вживала якісь наркотики протягом свята? Де її хлопець (наче вона зобов'язана мати хлопця)? Хто бачив її останнім? На це питання ніхто не зміг відповісти, бо Марусю бачили всі увесь час. Але з іншого боку, може її не бачив ніхто?<br />Я навіть не плакала. Я просто не могла усвідомити, що в понеділок Марусі більше не буде на парі з релігієзнавства, що ніхто більше не провокуватиме викладачів своїми запитаннями і не стимулюватиме їх переглядати давно завчені постулати. Маруся... Я не могла повірити, що більше не обмінюватимусь книжками з нею, не обговорюватиму останні вибрики Фредеріка Бегбедера і не питиму каву у "Дабл Коффі" з моєю дивною Марусею.<br /><br />Я не пам'ятаю похорону. Не можу, просто не можу згадати. Мої спогади про час після смерті Марусі починаються з пакунка, який поштальйон приніс мені додому. Я швидко розписалася, закрила двері і з нетерпінням розірвала цупкий папір. "Це Вам. Так хотіла Маринка", - було виведено каліграфічними буквами на маленькому листочку паперу. Три книги - ті, які я подарувала Марусі на День народження. Спочатку я навіть боялася до них доторкнутися, руки тремтіли, а на очі вперше за останні тижні після Марусиної загадкової смерті навернулися сльози. Просидівши на підлозі з півгодини, я випадково відкрила одну з книг. На титульній сторінці крученим Марусиним почерком було виведено: "Якщо помирати, то так: у колі друзів, у розпал свята, під улюблену пісню, знаючи, що це коло друзів не розпадеться після того, як мене не стане. А ти, моя улюблена зануда, знайди час на життя. Справжнє життя, я маю на увазі, а не гори конспектів і літри кави. Люблю тебе! Твоя Маруся".<br />Значно пізніше я дізналася, що через кілька тижнів після похорону кожен із 58 гостей отримав пакунок із запискою.<br /><br />Так не стало Марусі. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:19365 2009-11-24T21:05:17Z 2009-11-24T21:05:17Z 6 червня 2010 року у Ставангері виступатиме Уітні Х'юстон в рамках свого першого за останні 11 років світового турне. Я думала-думала, та й купила квитки.<br />Не скажу, що я фанат, але хто з нас в дитинстві не заводив тоненьким голоском "Енд ааааааааай віл олвейз лав юююююю..."? Хто не дивився фільм "Телохранитель" і не мріяв доспіватися до свого Кевіна Костнера?<br />Уітні Х'юстон - це вже не просто співачка. Її імідж не зіпсують навіть наркотики, кризи в особистому житті, повнота та різке схуднення, зморшки та плітки. Це якась неймовірна аура.<br />Отож, чекаю концерту.<br /><br />П.С. Дивно, що вона виступатиме у Ставангері, а не в Осло. Але дякую їй за це (можна принаймні на авіаквитках зекономити:)). urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:18948 2009-11-16T11:10:35Z 2009-11-16T11:10:35Z Зараз пішла мода на невротичну любов. Любов з різанням вен, криками під вікном, битим склом, пляшкою вина, випитою у три ковтки, блуканням по нічному місту та іншими атрибутами інтелектуально-невротичного сприйняття світу. Зараз не модно так, щоб "всьо харашо". Неодмінно треба розлучатися, миритися, зраджувати, вибачати, вмирати, воскресати...<br /><br />Раніше була мода на любов романтичну. Ну, це коли квіти, вірші, перший поцілунок під музику, перший неймовірний секс, весілля, медовий місяць, перші розчарування і роздратування, його коханка, її крик, їхнє розлучення. Все відбувалося відносно швидко і, як би це сказати... Циклічно. Так, циклічно: завершивши один цикл романтичної любові, можна було починати все спочатку з тими самими надіями та очікуваннями.<br /><br />Зараз так вже "не прокатить". Зараз треба любити невротично, надривно, істерично, всепоглинаюче, пробачати зради, але в душі люто ненавидіти... В наш час вже не модні "прості" почуття. Ми виросли швидше на "Любовь живет три года" Ф. Бегбедера, ніж на "Попелюшці" Ш. Перро. Нам подобається "Матч Пойнт" із Скарлет Йоханссон, а не "Красунечка" із Джулією Робертс. Ми п'ємо не біло вино, а текілу зі снодійним. Тому й не виникає питань, яка любов зараз у фаворі.<br /><br />Зараз немає абсолютно ніякої різниці між "мальчік девочку" і "мальчік мальчіка", головне - це присмак почуттів, який неодмінно має бути кисло-солодким, солонуватим, гіркуватим. Стало модно страждати, кидатися з вікон, різати вени, спати з практично незнайомцями, слухати депресивну музику і напиватися, щоб "залити" своє невротичне кохання. <br /><br />З яких причин люди розходяться в наш час? Бо "він не зрозумів глибини мого світосприйняття", "вона обмежує мої, с..., нереальні амбіції", "він обмежує мою свободу", "вона не залишає мені простору для розвитку власного я"... Раніше причини були куди більш конкретними: вдарив, зрадив, не готує їсти... В наш час ви не дочекаєтесь, щоб вам сказали: "Я тебе покидаю, бо ти тупа". Вам швидше скажуть: "Я не можу вжитися з тобою, бо не бачу в тобі пориву до саморозвитку і самовдосконалення". Але фактично ми ховаємо ті самі мотиви за красивими словами, заплутуючи тим самим і себе, і того чи ту, з ким ми граємося в невротичну любов.<br /><br />Люди кажуть: "Мої почуття до тебе вже не настільки свіжі, як спочатку", коли мають на увазі: "Ти погладшала, і я тебе не хочу". Істинні почуття стало модно замотувати в пелену непотрібних слів та перебільшених емоцій.<br /><br />Скучаю за правдою. Бракує щирості. Набридли ці неврози навколо. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:18864 2009-11-13T20:59:39Z 2009-11-13T20:59:39Z Сьогодні зібралися на фільм-катастрофу "2012". У всій Норвегії якраз сьогодні прем'єра. У кінотеатрі, що неподалік від нас, фільм показують одночасно у 4 залах. Ми приїхали за годину до показу. Паркуватися довелося за кілометр від кінотетру, бо парковка біля кінотеатру вже була ну просто заставлена. Пішли в касу... Жодного квитка!!! Ледве взяли два квиточки на завтра.<br /><br />Оскільки ми вже приїхали і встигли запастися колою і поп-корном, довелося брати квитки на інший фільм - комедію "Couples Retreat" (прем'єра за іронією долі теж сьогодні). Коли прийшли на фільм, в залі сиділо 3 (!!!) людини! Фільм, до речі, суперсмішний!<br /><br />Увага, питання: чому людям, які і без фільмів-катастроф мають доволі бурхливе життя, неодмінно хочеться піти на "2012", а не на класну сімейну комедію? Мазохізм? Стадний ефект? urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:18576 2009-11-11T23:50:42Z 2009-11-11T23:50:42Z Люди вирішують розійтися, тому що вони більше друзі, ніж коханці. І в такому рішенні є сенс. Типу "друзей нужно не иметь, а дружить". Або "з другом класно їсти сніданок, але не в одному ліжку". Але коли розходишся з так званим другом, тоді, напевно, ще гірше, бо вдрачаєш одночасно і друга, і кохану людину.<br /><br />Сьогодні ми купували в магазині продукти і я вперше (на одну секунду, клянуся!!!) побачила в тобі більше друга, ніж чоловіка. І мені стало страшно...<br /><br />Ти ніколи не змушував мене страждати, не викликав ревнощів, не запізнювався додому з роботи. Ти миєш посуд, поки я у душі. Готуєш вечерю, поки я дописую свої реферати. Я бігаю навколо тебе, поки ти міняєш літні шини на зимові. Я стаю на ваги, і мені абсолютно до одного місця, що ти побачиш на них коливання кілограмів. Я кажу тобі, що в мене симпатичний викладач з норвезької. Ти кажеш, що в тебе теж непогана вчителька. Ми сміємося.<br /><br />Слів треба все менше. Все і так ясно. Все можна прочитати на обличчі, в очах. Ми вибираємо однаковий сік, їмо один і той самий вид хліба. Не тому, що ми його так любимо, а тому, що це компроміс - "не по-твоєму і не по-моєму". Ми могли б купити дві різних буханки, але так зручніше - одну на двох. Все стало одним на двох: ліжко, ковдра, машина, шампунь, МОЯ улюблена мочалка (яка теж стала НАШОЮ), час, коли ми лягаємо спати... Хоча ти засинаєш, ледве торкнувшись головою подушки, а я ще кручуся в ліжку годину після того.<br /><br />Страшно себе спитати: чи не занадто ми здружилися? Чи не витіснила дружба і взаємний комфорт почуття нового, непередбачуваність і пристрасть? Хто ти мені? Хто я тобі?<br /><br />Я знаю, що я тебе люблю і нізащо у світі не хочу втратити. Але мені час від часу потрібен такий собі reality check, щоб я переконалася, що ти один-єдиний, а не один із... urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:17972 2009-11-02T21:12:54Z 2009-11-02T21:12:54Z Тут мав бути довжелезний гнівний пост про псевдо-епідемію та про свинячий грип vs легенева чума. Тут я мали запитати себе і вас, кому це потрібно і що буде в результаті.<br />Тут я мала сказати, що ми, українці, як ніхто вміємо розвести паніку на рівному місці.<br />Тут я планувала написати, що "Таміфлю" - х...вий лікарський засіб.<br />Тут мені хотілося висловити свою думку про дії наших горе-політиків у період епідемії (чи то пак, масового психозу).<br /><br />Не дождётесь! Вчора пообіцяла мамі "не забивати дурним голову" і не піддаватися паніці. <br />Тому посту про епідемію НЕ БУДЕ :)))<br /><br />Якщо це дійсно епідемія страшної невідомої хвороби, якої ще світ не бачив, і нам всім судилося померти, то так і буде. Якщо ж це просто "пизд...ж и провокация", то тим більше не варто про це говорити. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:17840 2009-10-30T09:13:22Z 2009-10-30T09:13:22Z <lj-embed id="14" /> urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:17428 2009-10-27T18:32:41Z 2009-10-27T18:32:41Z I don't know who I am. But I know exactly who I am not.<br />I don't know what I want. But I know exactly what I don't want.<br />I don't know what love is. But I know exactly what it isn't.<br />I don't know why I love you... But I know exactly that it couldn't be otherwise.<br /><br />Отак мені сьогодні. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:17226 2009-10-24T16:00:53Z 2009-10-24T16:00:53Z Так, я не повинна любити чужих дітей. І взагалі, я нікого не ПОВИННА любити. Хто і як може мене до цього зобов'язати??? А якщо ж хтось і намагається, то в мене це викликає лише відразу і злість.<br /><br />От як, наприклад, сьогодні... Я пішла з коханим в ресторан, щоб не тільки поїсти, але ще й посидіти при свічках і поговорити про щось, окрім роботи і закупівлі продуктів на наступний тиждень. І все йшло по плану: я вже навіть почала своєю босою ногою гладити його ногу під столом. Все розвивалось практично за сценарієм якісного еротичного фільму, аж поки до ресторану не прийшли три норвезькі сім'ї з 11 дітьми!!!<br />І тут я маю зробити ліричний відступ, щоб пояснити наступне:<br />1) норвежці - надзвичайно "плодюча" нація. В кожній сім'ї в середньому три-чотири дитини. Таким чином, вони, напевно, стараються "переважити" велику кількість іноземців у країні;<br />2) норвежці ДУЖЕ (навіть НАДТО) толерантно ставляться до дітей. Мова не йде не те що про стандартний хлопок "по жопі", а навіть про лекції на тему хорошої поведінки. Максимум, на що спроможні норвезькі батьки, це просто з усмішкою сказати: "Так не варто робити".<br /><br />Так от, можна продовжувати мою історію. Так сталося (с..., щось завжди має статися, коли цього очікуєш найменше!!!), що ми сиділи якраз біля величезного басейну з рибками. І от уявіть: ми сидимо, насолоджуємося китайською їжею, я працюю ногами під столом, намагаючись забезпечити собі пристрасну ніч кохання на потім, аж тут підбагає до нас усе це стадо дітей і починає роздивлятися рибок і плескатися водою один на одного. Спочатку ми просто ввічливо посміхалися і ненав'язливо дивилися в сторону їхніх батьків. Потім я глянула в сторону офіціанта і посміла надіятися, що він заспокоїть дітей.<br /><br />Коротше кажучи, витримали ми хвилин 20 крику, біганини і плескання водою. Коли ж якась 3-річна "букашка" ледве не кинула мені рибку в декольте, я попросила офіціанта пересадити нас. Дітям (чи їх батькам) ми взагалі нічого не сказали. Але коли ми пересіли, я побачила з яким осудом на нас всі дивилися і який "шепоток" пробіг по залу.<br /><br />А тепер просвітіть мене, люди: хіба я зобов'язана любити чужих дітей, які ще й до всього погано поводяться, плескаються водою, заважають мені їсти і гратися в еротику? Чого я повинна радіти тому, як це стадо маленьких тиранів бігає навколо мого столу і кричить практично мені у вуха? Взагалі-то любити я ПОВИННА лише власних дітей. До цього мене зобов'язують і закон, і материнський інстинкт. Решта дітей - well, вони повинні якщо не заслужити мою любов, то принаймні не дратувати мене. Але ще більше мене дратують батьки, які вважають, що плоди їхньої пристрасті (чи просто п'яного тр...ху, в деяких випадках) автоматично повинні викликати любов і терпіння оточуючих. Я б ніколи не дозволила моїм дітям турбувати інших людей. Дітей потрібно виховувати, а не просто родити.<br /><br />Так, я не повинна любити чужих дітей. І я не соромлюсь у цьому зізнатися. Якщо ви не можете втихомирити свою дитину і пояснити їй, що значить бути вихованим, - це ваша проблема, і аж ніяк не моя.<br /><br />Окремим постом можна було б ще написати, про маленьких дітей, які верещать на всю глотку в літаку і з якими, за іронією долі, ти маєш пробути наступних 5-7 годин. А ще є чудові дітки-велосипедисти, які вирішують переїхати на іншу сторону дороги НЕ на пішохідному переході і навіть не думають, що я, с..., чи інший водій, може їх задавити і при цьому це буде цілком їхня вина, але це мені (чи іншому водію) доведеться все життя жити з нечистою свідомістю, кошмарами вночі і суспільним осудом. А ще є тінейджери-емо, які всім за будь-якої нагоди погрожують самогубством, а в результаті - це просто ще один спосіб маніпулювати людьми.<br /><br />Ні, однозначно: я не повинна любити чужих дітей. І не повинна червоніти і вибачатися перед батьками дитини, якщо я не зрозуміла з зовнішнього вигляду, чи це "він" чи "вона". "Воно" маленьке, "воно" лежить у колясці, накрите трьома ковдрами, "воно" верещить і погано пахне.<br /><br />Хтось точно скаже, що я так думаю лише тому, що поки не маю своїх дітей і в мені не прокинувся ще материнський інстинкт. Але прикол в тому, що мій материнський інстинкт розповсюджуватиметься ЛИШЕ і ВИКЛЮЧНО на моїх власних дітей, а не автоматично на всіх навколо. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:16909 2009-10-20T17:48:41Z 2009-10-20T17:48:41Z Привіт,<br /><br />Давненько я тобі не писала. Та і від тебе щось останнім часом нічого не чути. Напевно, це нормально. Ми наситилися спілкуванням і тепер потребуємо відпочинку один від одного. Хіба не так?<br /><br />Але я все одно пишу тобі. Знаєш, чому я пишу? Бо ніколи не насмілилася б сказати це все прямо тобі в очі. Бо знаю точно, що мене знудить від того, що ти скажеш у відповідь. Бо вже уявляю, як потемніють від гніву твої очі і тоненька жилка здригатиметься на твоїй шиї. Тому й пишу...<br />Сьогодні ми говоритимемо про мене. Чуєш? Сьогодні - про мене! Не про твої проблеми, не про конфлікт з колегою, не про твої плани на вихідні, а про мене. Сьогодні я не бажаю слухати. Я хочу лише говорити. А ти слухатимеш, тобто читатимеш те, що я напишу. Бодай раз у житті...<br /><br />Ти часто кажеш, що в мене важкий характер, що тобі немає місця серед моїх амбіцій, що тобі часом тісно і незатишно зі мною. А хіба я обіцяла тобі, що буде легко? По-моєму, я одразу "виклала карти на стіл" і сказала тобі, що я - центр мого власного всесвіту. Але ж я ніколи не робила спроб відібрати в тебе твоє право бути центром твого власного всесвіту.<br /><br />Ти стверджуєш, що я не вмію прощати. Так, не вмію. Я настільки відкрила свою душу і пустила тебе туди, що ніколи не вибачу зради чи підлості. Тебе не влаштовують такі умови - іди. Я не вдягала на тебе кайдани моральних обов'язків, не сковувала тебе обіцянками, не зв'язувала формальним контрактом... В тебе є воля. В тебе є вибір.<br /><br />Я вже чула, що я надто все ускладнюю і граюся в "чутливу особистість". Хочеш, я покажу тобі, наскільки я можу все спростити? Хочеш побачити, наскільки нечутливою я можу бути? Сумніваюсь, що тобі це сподобається.<br /><br />Кажеш, я непередбачувана і не вмію планувати? Але зрозумій, що насправді це означає, що я не вписуюся у ТВОЇ рамки, що я не граю за ТВОЇМИ правилами, що я не включаю ТЕБЕ в свої плани. Бачиш, навіть тут лиш ти. Навіть коли ми говоримо про мої недоліки, це всього лиш початок розмови про твої псевдо-позитивні риси.<br /><br />Ти кажеш, я граю на публіку і живу в образі. Але чому я повинна впускати цих людей у свій реальний світ? Чому я повинна показувати їм себе - справжню? Мені не треба багато друзів. Достатньо трьох. Мені не треба багато ворогів. Достатньо одного - себе.<br /><br />Так, згодна з тобою, я не вмію жити просто. Тому ще не пізно повернутися, знаєш? <br /><br />Я зрозумію.<br /><br />З любов'ю,<br />твоя я. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:16740 2009-10-15T21:28:22Z 2009-10-15T21:28:22Z <lj-embed id="13" /><br /><br />В мене немає ніяких особливих талантів. Я не танцюю, не співаю (ну, співаю, але так, щоб ніхто не чув). Я вмію вчитися, слухати і малювати картинки. Словами. Так, я вмію робити словесні замальовки.<br />Сьогодні я намалюю осінь. Останні теплі жовтневі дні, коли здається, що літо ніколи не здасться, а зима ніколи не накриє снігом. Коли радієш від того, що сонце настільки яскраве, що ти змушена примружувати очі. Коли загортаєшся в шарф і сидиш на ще теплому камені біля моря. Коли ловиш золотаво-червоне листя і вкладаєш його в записник чи книжку. Як у дитинстві.<br />Осінь... Коли так боляче-солодко, коли тимчасове вмирання природи таке живописне, коли кожен новий день безжально відбирає хвилинки сонячного світла і все раніше кутає в темряву. Музика стає повільнішою, рухи - плавнішими, а подихи - глибшими.<br />Осінь має особливий запах. Дим від паленого листя, ранкова прохолода, кава... Гірка, міцна, без цукру. Осінь пахне реальністю. Літо пахне мріями, божевільними планами, авантюрами, а осінь пахне планами, порядком, стабільністю. Осінь пахне рутиною, буденністю... з вкрапленням чуда. Восени ти вже не чекаєш на пригоди, несподіванки чи шалене кохання. А воно приходить. І воно пахне вічністю.<br />Осінь пахне старими листами та фотографіями, людьми з минулих життів, нашими зіграними ролями та розбитими надіями. Осінь пахне меланхолією і спокоєм. Осінь звучить віршами, шепотом та тишею.<br />Лежати в купі жовто-помаранчево-червоного листя, підкидати його ногами, розсипати навколо. Божеволіти від краси природи, від гостроти почуттів і від усвідомлення циклічності всього. Наше життя - циклічне і кінечне. Наша любов - циклічна і вимірювана. Наші мрії - передбачувані і нездійсненні. Наші амбіції - нічим не підкріплені і егоїстичні.<br />Восени думається краще. Чи то від прохолоди, чи від розмаїття кольорів і запахів, але чомусь відчуття і почуття загострюються і душа оживає. <br />Осінь - твої теплі руки на моєму холодному обличчі. Дві ковдри вночі. Бажання захиститися і захистити. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:16536 2009-10-06T17:10:23Z 2009-10-06T17:10:23Z Якщо спробувати змінити фокус, сконцентруватися на чомусь іншому, переключити увагу на незвичне, виділити якийсь віддалений об'єкт, погратися з деталями... Якщо під час дощу дивитися не крізь вікно на вулицю, а на краплі, що стікають по склу і розбиваються об віконну раму. Якщо дивлячись у дзеркало, вивчати не рівномірність накладеного макіяжу, а дивитися собі в очі. Якщо не штовхатися крізь натовп, а дати йому поглинути себе. Якщо не випрямляти волосся, а дозволити йому крутитися в усі боки, стирчати і розпушуватися. Якщо танцювати у клубі замість того, щоб вкотре передивлятися "Секс і місто". Якщо пити горілку з "Ред Буллом" замість білого вина. Якщо розчаруватися в чомусь настільки сильно, що зуміти змиритися і жити з цим. Якщо почати казати тільки правду. Казати такими словами, які приходять у голову, забувши про тактовність і гарні манери. Якщо ніколи-ніколи-ніколи не зраджувати собі. Якщо створити собі образ, вжитися в нього, стати ним, а потім розірвати його на собі, спалити і розвіяти попіл на теренах чужих життів. Якщо ніколи не відповідати питанням на питання, а казати правду. Якщо не піти, а залишитися. Якщо бачити не небезпеку, а можливість... urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:16322 2009-09-15T19:16:19Z 2009-09-15T19:16:19Z Voila! В мене з'явився власний сайт! Не питайте, навіщо мені ця морока - я ще поки і сама не визначилася. Спочатку була така меркантильна думка: писати "рожево-слюняво-сопливий блог" про взуття і multiple orgasms, розміщуючи на ньому гугл-рекламу. Читачі, за моїм попереднім задумом, мали несамовито клікати на рекламу і приносити мені тим самим грошенятка. Але лишилася в мені все-таки крапля совісті! Тому буду писати щось про себе, не таке рожеве, не таке сопливе, і не буду розміщувати ніякої реклами.<br />Яка різниця між ЖЖ і моїм сайтом? - Ніякої. Назва хіба що :) Але я планую поступово спакувати манатки і переїхати з улюбленої жежешки на "нову квартиру" - en-pensant.com<br />Що там буде? - Там буду я. Дуже багато мене. Злітна полоса для мого неймовірного его :))). Там будуть люди. Там будуть всілякі мої творчі заморочки (вірші, оповідання, романи, повісті, 12-томні словники, збірки пісень, акробатичні трюки, танці навколо шеста, варіації на тему Камасутри, прохід крізь Велику китайську стіну, план виходу з фінансової кризи, моя дисертація, реінкарнація, дискримінація, профанація - одним словом, брЄд :)).<br />Чому саме ВИ маєте відвідати мою сторінку? - Бо вам зараз нудно на роботі. <br />Чому я вирішила "забруднити" інтернет-простір ще одним блогом? - Бо я так хочу.<br />Як я планую ділити свою любов між новим сайтом і старенькою перевіреною жежешкою? - У нас буде l'amour a trois. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:16050 2009-09-09T13:58:35Z 2009-09-09T16:41:20Z Ми осліпли від сяйва темряви,<br />Задихнулись яскравим світлом,<br />Втопились під хвилями музики, <br />Розчахнулись між власними амібіціями.<br /><br />Ми померли сьогодні разом,<br />Щоб завтра ожити в чужому світі,<br />Щоб стелити ліжко іншим людям<br />І піти правду з брудних келихів.<br /><br />Ми любили, щоб не боятись,<br />Щоб не чути підступний голос.<br />Нам хотілось вічного оргазму, <br />А отримали колючу тривогу.<br /><br />Ми брехали, щоб створити правду.<br />Будували з неба кам'яні стіни.<br />Ми називали себе борцями,<br />А як настала війна, ми тікали.<br /><br />Ми читали чужі сповіді<br />І захищали власні таємниці.<br />Обурюючи і обдурюючи долю,<br />Ми ставали її улюбленцями.<br /><br />Ми ховалися в старих будинках<br />І літали по стомленому місту.<br />Ми викрали чиюсь славу<br />І скинули її з найвищого пагорба.<br /><br />Ми ненавиділи дитинство<br />І назавжди лишилися дітьми.<br />Ми покрили тіла поцілунками<br />І пошматували душі ножем.<br /><br />Ми поклялися бути разом <br />До останнього подиху,<br />Але розійшлися не прощаючись<br />На платформі метро у центрі.<br /><br />Ми подавали монети багатіям<br />І крали їжу в бідняків.<br />Ми плакали на весіллі ворога<br />І сміялися на похороні друга.<br /><br />Ми були найзвичайнішими на планеті,<br />Працювали з восьмої до п'ятої.<br />Але нас боялися люди,<br />Бо вони не могли нас пояснити.<br /><br />Ми кохалися на вулицях міста<br />І почувалися наодинці.<br />Ми закривалися в квартирі - <br />І нас розтоптував натовп із площі.<br /><br />Ми називали це божевілля любов'ю<br />І вірили, що вистачить сил на вічно.<br />Але сьогодні я не повернусь додому,<br />А ти мені ніколи не подзвониш...<br /><br />Ми будемо вибирати різні маршрути<br />Кидатися під поїзд, як зустрінуться погляди,<br />Ненавидіти коханців і коханок<br />І питати себе, чому сталося так.<br /><br />Ми будемо пити вино, горілку, віскі,<br />Заливати в себе літрами пекучу суміш,<br />Ми будемо ковтати знеболювальне<br />І чекати, щоб зупинилося серце.<br /><br />Нас будуть везти у лікарню<br />І питати, кому подзвонити.<br />Ми скажемо, що в нас немає близьких,<br />І будемо лежати з перев'язаними зап'ястями.<br /><br />В нас буде весілля - не одне, а два.<br />Буде твоє весілля з новою жінкою.<br />Буде моє весілля з тим,<br />Чиє обличчя викликає відразу.<br /><br />Ми будемо все життя шкодувати,<br />Писати листи і кидати їх у багаття.<br />Ми будемо божеволіти повільно,<br />А може швидко... І тоді буде легше. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:15695 2009-09-07T17:56:05Z 2009-09-07T17:56:05Z Дорослі і діти - дружба і протистояння. Ми не розуміємо їх, вони не розуміють нас. Вони лицемірні, вони інколи жорстокі, вони розучились радіти життю... Дорослі... Вони - це ті, ким ми боялися стати. <br />Коли я закінчувала школу, на випускному вечорі нам багато разів повторювала "затаскану" фразу про "крок у доросле життя" і про зрілість, яку (нібито) засвідчував атестат. Я ніколи не хотіла бути "дорослою" у звичному сенсі цього слова. Мені здавалося, що я ніколи не втрачу дитячу здатність дивуватися всьому та наївність і віру в найкраще.<br />Але як і варто було очікувати, "девочка созрела"... Але відчуваю я себе дорослою в якісь зовсім безвідносні (на перший погляд) до дорослості моменти. Я не відчувала себе дорослою ні коли викурила першу цигарку, ні коли вступила до універу, ні під час першого сексу, ні у перший робочий день в своєму житті, ні коли втратила друга... Але зараз вся моя дорослість просто напирає на мене високою бетонною стіною. <br />Бути дорослим - це сидіти під ковпаком. Десь у Франції зберігається так званий еталон кілограма (гиря вагою рівно-рівнесенько 1 кг, до якої мають прирівнюватися усі кілограмові гирі світу). З метою кращого збереження еталону, його помістили під ковпак і викачали звідти повітря, щоб окислення ніяк не впливало на масу еталону. Доросла людина - це еталон під ковпаком. Доросла людина - це досконало занесені у діловий щоденник зустрічі та повна відсутність сил кохатися у якісь дні, крім вихідних. Доросла людина - це план на 5 років вперед, карта власних цілей та тренінг особистісного розвитку. Доросла людина - це часткова лоботомія, коли відсікаються спогади про блукання містом під дощем і прогулянки вночі з Хрещатику до Оболоні.<br />Я зрозуміла, що стала дорослою, коли: <br />- колишні однокласники при зустрічі почали питати не про наявність хлопця, а про наявність дитини<br />- в пошуках телефону однієї людини я гортала свій позаминулорічний щоденник і знайшла такий запис "Субота, 25-те: 9.00-13.00 - третій розділ курсової, 13.00-14.00 - презентація про ЗСЖ, 14.00-16.00 - зустріч з ... (обговорити ...), 16.00-22.00 - дописати курсову і доробити <br />презентацію(!!!), 22.00 - здохнути"<br />- маленькі діти, що живуть в моєму будинку, почали мені говорити "Здрастуйте" замість "Привіт"<br />- я почала рахувати гроші і коли мені стало шкода витрачати власні гроші на дурниці<br />- стало нецікаво перечитувати "Маленького принца"<br />- на одному весіллі думала не про те, як чудово виглядає наречена, а про те, як довго вона терпітиме нареченого<br />- перестала думати, що порнофільми - це приниження всієї жіночої статі<br />- перестала вдягати колготки на 40 ден при -15<br />- перестала ходити в кіно на вечірні сеанси посеред тижня<br />- почала думати, як втиснути зустріч з подругами між роботою і навчанням<br />- настільки заглиблювалася у власні думки під час обіду, що навіть не помічала, що я їла<br />А тепер скажіть мені: в чому прикол дорослості? urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:15453 2009-09-02T20:57:59Z 2009-09-02T20:57:59Z Ок, почну здалека. Інакше просто не вийде "в'їхати" в цю тему. <br />Отже, мені було майже 14 років (до мого дня народження залишався рівно місяць). Моя мама купувала журнал "Наталі", який був на той час чи не єдиним жіночим глянцем (чи принаймні єдиним, який можна було знайти у місті Калинівка Вінницької області). Я читала журнал "запоєм", не пропускаючи жодної статті і жодної реклами. Не обходила увагою навіть опуси про клімакс (скажіть мені, кому загрожує клімакс в 14 років? :)) чи про те, як захиститися від сексуальних домагань з боку шефа (шефа, звісно, у мене в тому віці не було + списуючи це на бурхливі гормони, можу сміливо стверджувати, що тоді я була б і не проти, щоб хтось "подомагався" трошки :)). І от якось у грудневому передноворічному номері натрапила я на зовсім коротеньку замітку, яка змусила мене довго-довго думати.<br />Спробую передати суть: чоловік пише дружині новорічного листа. Початок був якийсь такий: "Люба, мила, кохана, бла-бла-бла, цього року, який от-от закінчується, я просив в тебе сексу 365 разів (для тих, хто не орієнтується в часі і просторі - це значить кожен день)". Але він це не так прямо писав - "просив сексу", - це я просто хочу швидше до суті дострибнути. Коротше кажучи, 120 разів його дружина пішла на компроміс, тобто надала йому вищезгадані послуги (названі в даному пості словом "секс":). А далі він пише такий цікавий перелік: <br />"Але 245 разів ти мені таки відмовила... З різних причин:<br />36 разів у тебе боліла голова, 21 раз ти хвилювалася за те, що прокинуться діти, 5 разів у нас ночували твоя мама/подруги/мій брат, 10 разів ти хвилювалася за презентації чи звіти на роботі, 8 разів ти сама ініціювала сварку (якраз тоді, коли відчувала, що я от-от підкрадуся ззаду з цілком передбачуваним бажанням), 3 рази ти плакала після мелодрам і т.д. і т.п."<br />Коротше кажучи, він навів цілий список на всі 245 днів без сексу з детально записаними відмовками дружини. Ще тоді (коли я знала, що таке секс дуже і дуже теоретично і була настільки далека від практики, як я зараз далека від балету) я подумала: "А чому вона не могла йому просто сказати правду? Або чому не змогла якось трошки себе налаштувати на еротичний лад?"<br />Зараз все не так однозначно, але я й досі не відповіла собі на одне запитання: "Як повідомити людині, про те, що ти її, чесно кажучи, не зовсім бажаєш на даний момент?" (Мова йде, звісно, про людину, яка вам не байдужа і яку ви ще плануєте "забажати" в недалекому майбутньому :)).<br />Але з цього питання випливає ще приблизно тисяча інших: чому людям хочеться "інтиму" в різний час? Або чому колись збуджують свічки, вино і шовкові простирадла, а колись - підлога, напівзачинені двері і сама наявність сусідів за тонкою стінкою? Чому ми брешемо, щоб ні в якому разі не промовити заборонене "я тебе зараз не хочу", ще більше принижуючи людину своїми передбачуваними "відмазками"? І одвічне дівоче запитання: чому зустрічаються з вульгарними і розв'язними, а за дружин беруть тихих і недосвідчених?<br />І підбиваючи підсумки всього вищенадрукованого хаосу: наскільки секс важливий?<br />Дивіться: в СРСР найбільше заперечували наявність двох речей - релігії і сексу. Релігія (ну можливо не сама релігія, а трохи ширше поняття духовності, одвічних цінностей і вся ця філософська шняга) займає неабияке місце в житті людини - я б навіть сказала, одне з найголовніших. Може так само і з сексом??? Знали комуністи, що заперечували :))) urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:15302 2009-08-21T18:12:53Z 2009-08-21T18:12:53Z Продовжуючи тему стосунків, яку зачепила нещодавно Ева у своєму ЖЖ...<br />Ок, питання дня: чому люди, коли розходяться, виливають один на одного стільки багнюки?<br />Чому не можна з вдячністю згадувати те, що було, і зрозуміти, що вони просто не підходять одне одному? А якщо ця людина дійсно була настільки погана, то за що ми її любили?<br />І в стилі Керрі Бредшоу:<br />Why do we start to hate when love is gone? urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:15083 2009-08-15T19:49:13Z 2009-08-15T19:49:13Z - Підпишіть, будь ласка, ці папери. І не забудьте, що у вас зустріч з Бондаренком о третій, в його офісі. Квитки на завтра я замовила, готель теж заброньовано. Водій чекатиме о десятій біля вашого будинку.<br />Він не переставав дивуватися, як всі найменші деталі та його найспецифічніші побажання утримуються в голові секретарки. Розумна, швидка, відповідальна, впевнена в собі. "Та ще і зад пристойний", - відмітив він про себе. "Може запросити її на вечерю, як повернуся з Мюнхена?"<br />- І ще... - Секретарка перервала хід його думок і своїм покашлюванням змусила його нарешті відірвати погляд від її принад. - Сьогодні знову телефонувала Олена Сергіївна і просила, щоб ви з нею зв'язались якнайшвидше.<br />Він розратовано буркнув, що зателефонує їй, як тільки розгребе цю купу паперів. Ну скільки можна просити її не дзвонити на роботу? Крім того, вона не просто відволікає його від справ, але ще й ставить у незрозуміле становище перед підлеглими, які вже давно пліткують про те, чому він так рідко їй дзвонить і чому вона так наполегливо вимагає уваги. От уже ж ці жінки! Вимагають, щоб весь світ крутився навколо них, навіть не припускаючи, що люди можуть займатися чимось іншим.<br />Він вийшов із кабінету і покрокував у напрямку виходу з фірми. Потім вернувся назад до столу секретарки і сказав:<br />- Замовте букет і надішліть його Олені Сергіївні. Підпишіть від мого імені...<br />- Я не впевнена... Ви б краще просто їй зателефонували. Їй було б приємно, - припустила секретарка.<br />- Ви не впевнені? Зате я впевнений! Я плачу вам за те, щоб ви без відмовок і без затримок виконували те, в чому впевнений я. - Він повернувся і швидкими кроками пішов до дверей.<br />В його голові вирувала сотня думок. Чому весь світ знає, як йому потрібно будувати стосунки з нею, крім нього самого? Чому вона вимагає так багато і вдається до ультиматумів і мілких інтриг? Чому всі її подруги і сусідки в курсі його досягнень і провалів? Чому не можна це зберегти просто між ними двома? Чому так багато зайвих порад і так мало підтримки і розуміння? Чому від неї інколи не можна втекти?<br />Він дивився на дорогу і намагався згадати, який саме поворот веде до офісу Бондаренка, від розмови з яким залежатиме майбутнє трьох наступних контрактів. "Треба перевірити машину, щось постукує карбюратор", - відмітив він. "Ось, здається, цей поворот".<br />Він зайшов у триповерхову будівлю у стилі бароко - саме її викупив Бондаренко під свій офіс. Зразу ж за дерев'яними дверима його зустріла висока пишногруда дівчина років 20. Бондаренко довго, наполегливо і прискіпливо підбирав собі "жіночий персонал" - як і будівлю у стилі бароко. "А може її запросити на вечерю?" - раптом подумав він і усміхнувся власним думкам.<br />- Іван Степанович чекає на вас у кабінеті, - сказала дівчина оксамитовим голосом.<br />"Невже Бондаренко організовує для них спеціальні курси краси, сексуальності та ввічливості?" - подумав він і попрямував слідом за дівчиною до кабінету.<br />Раптом його мобільний задзвонив. На екрані висвітився незнайомий номер. Дивно, номеру його мобільного телефону не знав практично ніхто, крім... неї і ще кількох близьких друзів.<br />- Алло! <br />- Сергію?<br />- Слухаю вас.<br />- Сергію, це сусідка Олени Сергіївни. У неї був серцевий напад, - жінка на тому кінці заплакала.<br />- У мами? О, ні... В якій вона лікарні? Куди її повезли? Я зараз домовлюся за лікарів. Кажіть адресу! - Він відчув, як його охопила паніка. Згадав його роздратування від її дзвінків на роботу, його жалюгідну спробу відкупитися квітами, його короткі і такі нечасті візити, постійне відкладання, відмовки, злість...<br />- Сергію, сину, вона померла.<br />- Не називайте мене сином! Чуєте? Не називайте мене сином!<br />Він жбурнув телефоном у стінку і заплакав. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:14736 2009-08-10T12:20:15Z 2009-08-10T12:20:15Z Я вважаю, що це цілком природньо, що я залежна від багатьох речей: теплий душ, кава, китайська їжа, чиста постіль, певний рівень комфорту... Але чи нормально те, що я залежна від серіалу "Секс і місто"???<br />Шість сезонів, переглянутих мною мінімум 5 разів (деякі епізоди і окремі моменти - до 20 разів). Як тільки я почую назву якогось епізоду, можу зразу ж розказати в деталях, про що він. Можу по кілька разів плакати над розставанням Керрі і містера Біга, а можу навпаки невтримно сміятися над "приколами" Саманти. Але я маю-маю-маю передивлятися серіал хоча б раз на рік... Дивно? urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:14485 2009-06-27T17:57:40Z 2009-06-27T17:57:40Z Для мене немає в світі явища сексуальнішого, ніж грамотно написана хлопцем смс-ка чи е-мейл. Ну, коли всі коми на місці (тобто коли вони взагалі присутні), коли префікс ПЕРЕ- пишеться саме з двома літерами "е", а не з різноманітними "варіаціями на тему". Коли після крапки речення починається з великої букви і між реченнями є пробіл (а не тоді, коли з метою зекономити кілька копійок все пишуть без пробілу).<br />Не знаю, чим це пояснити, але років з 13-14 як тільки я отримувала від потенційного залицяльника неграмотно написані смс-ки, мене просто ніби обдавало холодною водою і вже нічого "не стояло" на ті стосунки. <br />Це напевно дивно і трошки тупо, адже якщо людина не засвоїла, що НЕ з дієсловами пишеться окремо, це не значить, що ця людина погана. Але з іншого боку, якщо людина за 10 років школи і після 5000 нагадувань вчительки з української мови не засвоїла це просте правило, то як вона може зрозуміти всі складності мого багатого внутрішнього світу??? :))))<br />Таке... В когось є ще такий "пунктік"? urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:14144 2009-06-26T19:38:06Z 2009-06-26T19:38:06Z "News of Jackson's death spread quickly online, causing many websites to experience technical difficulties following the unanticipated swell of users. Google announced technical difficulties after a sudden increase in searches for "Michael Jackson" led the company to believe it was under attack from hackers, while social networking site Twitter reported a crash after record numbers of users used the site to spread the news of Jackson's death.Wikipedia also experienced technical difficulties, and crashed at 3:15 PDT, reportedly due to excessive edits and user overload.<br />In the hours following Jackson's death, his record sales increased dramatically. His album Thriller climbed to number one on the American iTunes music chart, while another eight have made it into the top 40." /Wikipedia/<br /><br />Ніколи не була фанаткою, практично не слухала пісні Джексона, але його талант і небувалу популярність важко було не оцінити. І хоча я знаю, що пройде три дні і я (як і будь-яка нормальна людина) перестану думати про цю трагічну подію, сьогодні я цілий день гортаю газети та клікаю зі сторінки на сторінку в неті, щоб прояснити для себе...<br />Хіба це не іронічно? Коли він жив, творив, хворів, сидів на лаві підсудних, одружувався, розлучався, мене мало хвилювало його життя. Коли ж він помер, мені цікавить кожна деталь його біографії. Смерть зробила його ще популярнішим. Загадкові обставини, таємниче зникнення особистого лікаря, неоднозначні повідомлення з лікарні не просто різко збільшили обсяг продажу дисків, а сколихнули хвилю шоку та суму в усьому світі.<br />Мені його шкода... Мати такий талант, такі можливості, і померти такою незрозумілою смертю на повному спаді популярності. Але може так і мало трапитися з королем поп-музики? Може в цій смерті теж був якийсь прихований меседж? Але чи може взагалі бути месендж у смерті?<br />Зазвичай в таких випадках співчувають родині. А я не знаю, чи дійсно я їм співчуваю. По-моєму, він так і лишився назавжди маленьким хлопчиком, якого "недолюбили", тому й шукав цю любов дуже дивними способами. Якщо всі історії про педофілію правда...<br />Але про мертвих або добре, або нічого. Тому скажу добре: хай земля тобі буде пухом і знайди на небесах те, чого так і не знайшов на землі, Michael Jackson... urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:13935 2009-06-25T20:36:43Z 2009-06-25T20:36:43Z ... стала я якоюсь надзвичайно сентиментальною. Куди подівся мій здоровий цинізм? Де пофігізм, нігілізм, моральний садомазохізм (ледве не дописала "комунізм")?<br />Можу вмиватися сльозами після чергового епізоду "Сексу і міста", хоч бачила цей серіал вже разів шість. Або візьму і розплачусь, почувши якусь пісню. Або на березі моря сльози навертаються на очі... Дивно. Раніше таке зі мною не траплялося. Цьому є якісь логічні пояснення?<br /><br />П.С. Не пропонувати варіант ПМС - точно не воно. Опція "закохалася" теж не дуже підходить, бо я вже 3 роки як закохана. urn:lj:livejournal.com:atom1:en_pensant:13734 2009-06-21T19:55:34Z 2009-06-21T19:55:34Z Скучила за: сім'єю, друзями, томатним соком, гречкою, теплим літом.